Історія кожного села – це маленький потічок,  який  звиваючись  творить історію рідного краю – місця, де людина народилась, де жили її предки, де народились і живуть її батьки.

        Неможливо любити рідний край, село, місто без знання історії, минулого. Українське село – колиска нашого народу, а його жителі є берегинями роду, традицій, мови, віри, звичаїв, історії українців.

        В сиву давнину люди здебільшого поселялися біля річок, озер, лісів. Для поселення територія, на якій розташоване село Привільне, була однією з  найкращих. На підвищенні біля заплав Ікви з’явилось дві, три землянки. Пізніше над безіменною річкою ( слід якої ще й зараз є в Привільному) появилось поселення  Селища і Новосілки.

        Йшли десятиліття. На зміну зимі приходила заквітчана весна, на зміну весні – літо, а далі осінь. Розширювалися Новосілки і Селище. Та десь у ХV столітті ці поселення спіткало лихо: села згоріли дотла. Звідси і пішла назва нового села Погорільці.

        В 1733 році на кошти прихожан був побудований дерев'яний       Свято-Троїцький храм, а в 1885 році було розпочато будівництво нового храму, який згодом згорів. У церкві, що згоріла, була благодатна ікона Богоматері з 1648 року, особливо шанована, а також рукописна книга «Суботник». Як ні в якій іншій церкві, тут збереглися дані про настоятелів, починаючи з 1648 і до 1889 року включно.

        Тяжка, нелегка доля лягла на плечі працьовитих і щирих погорільчан, вони мужньо вистояли честь, гідність, обороняли рідні землі від загарбників, мужньо боролись за українську мову, визволяли з рук загарбників землю, яка протягом багатьох століть належала нашим дідам, батькам.

        В роки першої  світової війни село опинилось в прифронтовій смузі, населення було евакуйоване у глибокий тил. І коли навесні 1916 року російські війська відтіснили ворога за Ікву, селяни на місці своїх хат застали, знову ж таки, одні згарища.

        Йшли роки, селяни відбудовували свої хати. У селі запрацював млин, підприємства по виготовленню черепиці.

        У 1925 році розпочалося утворення хуторів. За цей час з’явились селища хутірського типу Черешнівка і Дубрівка (які входять до теперішньої  сільської ради).

        Перша назва говорить про те, що на місці де ,зараз розкинулась Черешнівка, в лісі росли дикі черешні, а назва Дубрівка походить від дубової діброви, яка недавно прикрашала цю місцевість.

       У лютому 1941 року селяни організували колгосп. Однак, мирна праця трудівників була перервана нападом фашистської Німеччини. 25 червня  1941 року біля Погорільців відбувся запеклий бій. 11 лютого 1944 року село Погорільці було визволено, і в цьому ж році відновила роботу сільська рада, створилось споживче товариство, а в 1946 році запрацювала сільськогосподарська артіль ім. Калініна. Відкрилась школа, у приміщенні клубу запрацювали гуртки художньої самодіяльності.

       У 1962 році село Погорільці було перейменовано на село Привільне.

       Нині це мальовниче село у 10 кілометрах від міста Дубно. У Привільному налічується 360 дворів, проживає 1149 жителів. Нова діяльність відкрила перед його жителями всі шляхи натхненної праці підвищення добробуту й всебічного культурного розвитку.